«Можна було б навіть додати, що для молодих людей з шляхетних родин створення видавництва, поряд з рулеткою і кокотками, завжди було одним з найбільш ефективних методів марнування власного майна».
Роберто Калассо «Книговидання як літературний жанр» (зі збірки «Мистецтво видавця»)
Альд Мануцій народився в багатій аристократичній родині і помер, залишивши своїм дітям і компаньйонам борги. Зовсім не тому, що книги його були неуспішні — навпаки, скоріше їх успіх і став цього причиною. Його робітники постійно страйкували, його книги і шрифти крали, а настирливі відвідувачі просто заважали працювати.
Альд Мануцій був злегка божевільним, він не міг видавати книжки «просто». Йому з самого початку кар’єри було «більше всіх треба» і, таким чином, для того, щоб у нього були хороші редактори, він заснував «Нову Академію», серед членів якої Еразм Роттердамський та ще тридцять експертів-греків з недавно розбитої турками Візантії.
Про Відродження говорять, у першу чергу, як про відродження інтересу до грецької і латинської спадщини. У той час — друга половина XV століття — всі (хто може собі це дозволити) божеволіють від оригіналів текстів авторів еллінізму. І молодий Мануцій множить «А» типографського станку на «В» пристрасті до греко-латинської класики і ще на «С» меценатської підтримки з боку знаті. Результат — «Дім Альда», перше справжнє видавництво, від якого нам у спадок і дісталося уявлення про гідний підхід до книговидання і, можливо, вічне безгрошів’я видавців.
Зауважимо, що поки книги були рукописними, возити їх було справою клопіткою. Ці фоліанти були величезні. Першодруки стали вже набагато легше і менше. А драма, треба сказати, з цього приводу розігралася вже тоді неабияка: «відомий книготорговець з Флоренції Веспасіано да Бістіччі був так обурений тим, що книги більше не пишуть від руки, що в люті закрив свій магазин і став першою людиною в історії, що передрік загибель книготоргівлі».
Альд вирішив, що цього замало — і став робити книги ін-октаво, у восьму частину відрізу паперу. Тим більше, що тодішній читач не сидить на місці, а проводить багато часу в дорозі. А дороги Ренесансу, що займають місяці, чудове місце для читання.
У 1514 році Альд зізнається своєму другові, герцогу Бембо: «Я запозичив малий розмір, ідею кишенькової книги, в вашій бібліотеці, точніше в бібліотеці вашого люб’язного батька». Йдеться про видання Вергілія 1501 року. Строго кажучи, це видання і є перша сучасна книга — набрана курсивом і видрукувана в форматі ін-октаво тиражем у 1000 екземплярів, замість стандартних 200 або 500. Якщо ви знаєте латину, то прочитаєте її без складнощів і зараз.
Від цього моменту з друкарні Альда лл’ється безперервний потік книг, що так сильно відрізняються від усього іншого, що вони отримують власне ім’я — альдіни. І він не зупиняється на досягнутому в типографіці. Один за одним в його книгах з’являються крапка з комою, видавнича емблема *, спрощується їх візуальна частина. За чотири сотні років до ідей архітектора Лооса з книг Мануція зникають орнаменти. І, о Боже, як певно мучилися його верстальники, коли він «грався» з макетами.
Але що видає Альд? Просто неймдроппінг:
Аристотель, Аристофан, Платон, Ксенофонт, Плутарх, Софокл, Еврипід, Страбон, Геродот — з греків.
Вергілій, Доміціан, Сенека, Лукрецій, Ювенал, Овідій, Цицерон, Юлій Цезар — з латинських класиків.
Данте, Петрарка, Еразм Роттердамський, П’єтро Бембо, Піо де ла Мірандола — з Відродження.
Але повернемося до того, без кого все це свято буквоїдів було, напевно, неможливим. За Альдом стояв геніальний, якщо дозволите, шрифтовик – Франческо Гріффіт. Насправді, Гриффо був пуансоністом. Він нарізав з металевих прутів маленькі брусочки з буквами, з яких потім набиралися друкарські матриці для відбитків. Кажуть, що в кращих традиціях Ренесансу він убив однією з таких заготовок свого зятя, за що і був повішений у 1518 році.
До цього він встиг досить, щоб увічнити себе в візуальній культурі сучасності. Він навчався друкарській справі у Ніколя Жансон, легендарного французького гравера, якому належить, наприклад, перший романський шрифт. У 1495 році Гріффіт відправляється до Венеції з твердим наміром працювати у Мануція, який вже встиг прославитися своїми виданнями грецької класики. Разом вони випускають перший том творів Аристотеля, але повноцінним початком їх спільної роботи стає «Про Етну» П’єтро Бембо, для якої він нарізає романський шрифт.
Два помітні кроки в їх спільній біографії — «Гіпнеротомахія Поліфіла» в 1499 році і видання Вергілія 1501 року. Для першої Франческо нарізає ще більш досконалий романський шрифт, для другої — знаменитий італік. Там же вперше з’являється і імпринт «Дому Альда», що зображує дельфіна навколо якоря з написом латиною “festina lente” — поспішай не поспішаючи.
Курсив має шалений успіх, адже дозволяє економити місце на папері, а значить, і гроші. Його починають копіювати, хто як може. Альд домагається від венеціанського дожа і від самого Папи копірайту на винахід. Франческо це не влаштовує і вони сваряться. Гриффо переїжджає до Верони і починає нарізати курсиви всім бажаючим.
Незважаючи на те, що курсив втратив свою роль основного шрифту для текстових блоків, і до цього дня в ходу ті форми, які створили Мануций і Гриффо. Серед їх сучасних спадкоємців шрифти Palatinо, Aldus, Bembo, Poliphilus і навіть в деякій мірі Garamond.
Найкрасивіша книга з коли-небудь виданих. Такою вважали «Гіпнеротомахію Поліфіла», щонайменше, сучасники Альда і ще п’ять-шість поколінь друкарів. Ким і коли вона написана невідомо, видана в 1499 році. Її мова — суміш північноіталійського діалекту з латиною і грецьким. Що, нагадаємо, нехарактерно для «Дому Альда», оплоту мовної чистоти. Книги Альда редагував сам Еразм Роттердамський, той, авторитетність думки якого змусила Європу інакше вимовляти грецькі літери. І тут просторіччя.
Однак, це не найпростіше просторіччя. Наприклад, англійською Гіпнеротомахію переклали тільки в 1999 році. На німецьку повністю — в 2016. Перекладів на слов’янські мови ще немає. Все тому, що об структуру цього твору чорт ногу зломить: все, від ілюстрацій до орфографії, в тексті має значення для розуміння. Грецькі слова — часто неологізми, як і сама «Гіпнеротомахія Поліфіла», що в дослівному перекладі «Любовне боріння уві сні Багатолюбця». Ще тут величезна кількість описів та планів будівель, настільки точних, що є гіпотеза, що це взагалі трактат з архітектури.
Одна з найбільш, мабуть, кумедних речей про цю книгу, що це замовна робота. Швидше за все, Мануцій не сам взявся її публікувати, а погодився зробити це за помірну плату. Він не любив ілюстрованих книг і не робив їх. Ця ж — зовсім не така, багатство і точність її ілюстрацій, складний макет якраз таки і привернув увагу сучасників. Багате видання і зіграло погану службу книзі: найкраща з книг Альда найчастіше ставала об’єктом грабунку. До нас дійшли, можливо, десяток копій оригінального видання.
Франческо Гриффо був повішений у 1518 році в Болоньї, Альд Мануцій помер своєю смертю в Венеції трьома роками раніше, в 1515 році. Франческо залишив відомому у вузьких колах видавцеві Гершону Сончино італік на івриті, з його допомогою Сончино друкував тексти про Талмуд і Кабалу. Альд залишив успішне видавництво з великими боргами своїм спадкоємцям. Причиною їх була війна, вимогливість Мануція, страйки робітників, піратство. Видавництво проіснувало ще сто років. Альд Мануцій-молодший, його онук, став останнім з роду Мануціїв, він очолив видавництво Ватикану.
Раніше Telegraf.Design писав про 5 книг для дизайнерів.
Користувацький досвід для всіх і кожного особисто
Ліки від нудних дзвінків
Неоморфізм: український внесок у світовий UI-дизайн
Як ставити цілі та досягати їх
Шпаргалка: перевірте, чи не використовуєте ви російські шрифти у своїй роботі
Киньте 10 гривень: як закривати збори з невеликою аудиторією в соцмережах