Ми в цьому всьому живемо, над нами летять ракети, нас вбивають, і це відбувається не тільки з 24 лютого. Ми учасники, а не глядачі. На мою думку, хоч я не люблю штампи — роботи наших авторів глибші. У наших роботах є крик допомоги і нерозуміння, чому цивілізований світ не закриває небо чи, навпаки, закриває очі на звірства російських військових.
У своїх роботах нам хочеться кричати, розказати про руйнування, донести кожній людині у всьому світі, що росія вторглась у незалежну Україну. Водночас цікаво спостерігати, як саме комунікують закордонні ЗМІ, активісти та ілюстратори. Коли бачу інтерпретацію подій як «конфлікту», починаю наголошувати, що це війна, напад, вороже та несправедливе вторгнення. Слово «війна» – жахливе, багато кому хочеться його пом’якшити. Не шкодую витраченого часу на обговорення цього питання, оскільки люди зрештою змінюють свою думку.
Озираючись на свої роботи, створені у воєнний час, усвідомлюю, що вони наповнені радикальними сенсами. Ілюстрації – відверті. Вони про мою ідентичність, окреслення моєї позиції — «Я українка і я не мовчатиму».
Міжнародний відгук на війну в Україні часто дуже витончений, акуратний, я б сказала, дуже продуманий. Ілюстрації українців часто є криком болю. Якщо ти не переживаєш цей досвід особисто, ти завжди будеш займати позицію спостерігача. Це не добре і не погано, так просто є.
Основною відмінністю є рівень абстракції та емоційного напруження. Ми перебуваємо в епіцентрі і відчуваємо біль, злість ненависть до ворога та любов до своїх. Ми не можемо вимагати від іноземних художників таких само агресивних і проникливих образів, це наша реальність і це наша робота. Для українських митців війна не може бути абстрактною, ми бачимо, чуємо і переживаємо незрівнянно більше.
Є велика різниця в цілях і аудиторії: українці створюють роботи, щоб проінформувати світ, впоратись з болем, підтримати своїх співвітчизників або навіть пожартувати. Закордонні художники здебільшого малюють, щоб виказати свою позицію, підтримати українців або щоб закликати до дій свою владу. Я вдячна всім художникам, які підтримують Україну і висловлюються проти росії.
Не на часі. Якщо буде будь-який вид цензури, то це буде спотворювати нинішню реальність.
Війна — це втрати, нескінченний біль, боротьба, спрага до життя, відвага та гордість, тому й ілюстрації відповідні. Коли Україна переможе, то настрій, меседжі та сенси теж зміняться.
Одна справа — коли людина відчуває емоцію, сублімує це у творчість та виставляє у своїх соцмережах, інша справа — професійна ілюстрація. Як на мене, у першому випадку немає бути жодних правил на самовираження. Єдине, що мене лякає, це естетизація війни та демонстрація образу України через оголену жіночу постать.
Мистецтво має бути відвертим. Зараз, як на мене, рамки розширились — мистецтво, як і суспільство, радикалізувалось. Але звісно варто залишатися людьми навіть у війні з аморальним ворогом, заклики до смерті доречні у воєнний час лише якщо це «смерть ворогам». Крім цього, я не підтримую зображення ворога як слабкого, недолугого — не тому що мені шкода росіян, а тому що це применшує звитягу наших захисників.
Зараз з цим стало краще. У перші тижні війни було багато подібних спроб примирити «братні народи». Для західних людей ми були якоюсь країною третього світу, щось там біля росії, а виявилося, коли до них приїхали мільйони українців, що ми такі ж європейці. Що нас можна послухати, і нам видніше, хто нам брат.
Це досить важко, не раз стикалась із цим. Зараз я перебуваю у Варшаві, люди тут дуже підтримують українців. Мене неймовірно тішить, що майже на кожній вулиці можна побачити наш прапор, стінопис або постер на підтримку України. Тут нема війни, люди займаються власним життям, а голуб миру здається їм символічним, адже вони бажають нам миру.
В принципі, складно щось пояснити у творчій сфері, бо хто має право вирішувати, що малювати, а що — ні. Наївно чекати, що люди, які далекі від радянського дискурсу, зрозуміють, що таке росія. Але ми можемо пояснювати і поширювати якісь аналітичні матеріали. Я думаю, що людина малює голуба миру, щоб якось долучитися, сказати, що їй не байдуже, а це дуже зручний образ. І на рівні особистому це нормально. Інша справа, коли це обкладинка журнала-мільйонника чи офіційна кампанія.
Зрозуміло, чому такі роботи з’являються, автори ймовірно дійсно бажають миру Україні, але не розуміють або не хочуть розуміти, що насправді відбувається, мають надто узагальнене розуміння війни. Це такий «мир у вакуумі», вони поза українським контекстом. В робота українських художників також часто з’являються голуби миру, але образ практично завжди переосмислений. В моїх роботах голуб з’являється мертвим.
Це те, що я майже не малюю, бо технічно складно, і може, відкладаю на перемогу. Це всі українці, багато різних образів вже було за цю війну, але найсильніший – це всі ми.
Однією з найбільш резонуючих моїх робіт є нога з кросівком в жовто-блакитних кольорах і жуйка в триколорі загарбника, що прилипла до нього. Ця метафора прийшла до мене після численних повідомлень від російських ілюстраторів, які писали про те, що їм теж погано. Я чемно просила їх не турбувати мене, якщо вони займають позицію «мовчати».
Соняшник, кольори українського стягу, голуб, танк, солдат ЗСУ, Маріупольський драмтеатр, діти в підвалах.
Мені особисто дуже врізають контрастні образи: квітучі дерева, а на фоні розбомблений міст, російські ракети у блакитному весняному небі, мирні протести українців проти озброєних загарбників. Також цікаво, що соняшник отримав нового символічного значення.
Telegraf.Design працює за підтримки спільноти. Підтримуйте Telegraf.Design на Patreon.
Інтерв’ю з майстром анімації Паблом Баяріном
Інтерв’ю з Романом Михайловим
Викладати українцям та працювати на Walt Disney
«Артдиректор — людина, яка вигадує ідеї та вміє їх пояснити»
«Ми повністю перезавантажили дизайн-систему, бо всі її компоненти мають гармонійно поєднуватися між собою» — Тарас Герус
Інтерв’ю з Володимиром Смирновим