Люди люблять порозглядати красиві журнальні обкладинки, особливо коли ті покривають собою цікавий контент. The New Yorker своїми обкладинками мімікрує під інді-журнали, і щономера дивує читачів новими ілюстраціями. Журнал співпрацює з багатьма ілюстраторами з різних країн. Деякі створюють обкладинки роками, деякі роблять це вперше. Telegraf.Design зібрав думки й тих і інших про їхній підхід до ілюстрації: як вони працюють з кольорами та композицією, про карикатури та кінематографічність.

*За мотивами інтерв’ю Франсуази Маулі, художньої редакторки The New Yorker з 1993 року.

Ця ілюстрація стала лише другою, яку авторка Грейс Лінн Гайнс зробила для журналу за свою кар’єру.

«Я прагну знаходити ідентичність у кольорах, якими люди вирішують оточити себе, у кольорах, які їх приваблюють» — Грейс Лінн Гайнс

Колір — це дух моїх малюнків. Кольори можуть створювати всю історію, а можуть передавати якесь одне повідомлення. Кожен колір додає малюнкам новий вимір.

Мене захоплює ідея співіснування темного та світлого в одному зображенні. Коли я навчалась у коледжі, я не могла знайти інформації, як малювати темні кольори шкіри, тому почала малювати своїх персонажів у темно-чорному кольорі. З того часу чорний став фокусом на моїх малюнках.  Я хочу кинути виклик сприйняттю чорного як кольору, що передає щось зле. Хочу показувати, що темрява може бути позитивною та чистою.

Очі, які я «вколажовую» з фотографій у малюнки — найбільш реалістична частина моїх ілюстрацій. Але вони рідко є центральним елементом. Центральними завжди є колір та композиція фігур. Я навмисно спрощую риси обличчя, аби привернути увагу до інших елементів ілюстрації.

Також часто в моїх ілюстраціях можна знайти птахів. Птахи мене приваблюють з дитинства, особливо колібрі. Вони були улюбленими птахами моєї бабусі. І відтоді асоціюються у мене зі спокоєм та красою.

Перша обкладинка Грейс Лінн Гайнс для The New Yorker. Тут і далі ілюстрації — The New Yorker

Томер Ханука

Ізраїльський художник-ілюстратор Томер Ханука (він, до речі, має брата-близнюка, теж художника) знаний своїми кольоровими композиціями. Це вже четверта обкладинка, яку він ілюструє.

Цю обкладинку я почав з одного руху, з лінії, навколо якої вибудував цілісну історію. Існує безліч анатомічних правил як потрібно малювати людину, але іноді ти маєш порушити їх всі, аби поза персонажа врешті почала «працювати».

Такі ілюстрації починаються з реалістичного скетчу фігури, але я хочу, щоб врешті ця вся фізіологічність зникла. Хочу, щоб читач врешті лишився сам на сам лише з однією ідеєю чи відчуттям.

Перші скетчі обкладинки

Я створюю ілюстрації в цифрі вже 15 років, можливо тому мене більше цікавлять кольори, ніж текстури. Моя робота з кольором нагадує лабораторію. Я можу нескінченно перебирати різноманітні поєднання кольорів — це займає левову частку мого робочого часу, я просто сиджу, змінюю кольори навколо.

Інші обкладинки Томера Хануки для The New Yorker

Вейн Тібо

Вейну Тібо вже майже сто років. Художник часто обирає густі пігменти, яскраві кольори та гастрономічні сюжети. 

У дитинстві пан Тібо мріяв стати карикатуристом, і каже, що карикатура, мультиплікація та комікси прекрасно розвивають власний стиль:

«Я малюю карикатури та комікси для себе. Я вважаю себе навіть особливим через те, що захоплююсь ними. Вважаю, що вони дуже корисні для розвитку власного стилю. Коли ти думаєш як карикатурист, ти нормально сприймаєш ідеї спрощення чи перебільшення. Це дозволяє тобі погратися з купою цікавих речей: з кольором, простором, чи будь-яким іншим елементом. Твій малюнок залежить від того як саме ти вирішиш щось спростити чи перебільшити».

Карикатурні малюнки Вейна Тібо

«Моряк Папай — був першим, кого я змалював. Я родився в 1920-ті — так, я старий чоловік — і всі хлопчаки мого покоління переглядали «Веселі сторінки» наприкінці кожної газети. Це помітно вплинуло на художників мого покоління. Дуже часто вони закохувались в малювання та ілюстрацію саме завдяки цим сторінкам»

Інші обкладинки Вейна Тібо для The New Yorker

Маліка Фавр

Обкладинка для номера, що вийшов одразу після вручення Оскару

Я вбачаю сильний зв’язок та подібність між ілюстрацією та кінематографом. Особисто я використовую дуже кінематографічний підхід у своїй роботі.

Я виросла без телевізора, і щотижневий похід у кіно був надзвичайно захопливим явищем. Врешті кіно сильно вплинуло на те, як я формую композицію та працюю зі світлом у своїх ілюстраціях. У дитинстві я разом з батьками дивилася класичне кіно, мене зачаровували фільми нуар та старі голлівудські стрічки. Чорно-білі плівки мають особливість — зернистість і глибокий контраст — це дуже вплинуло на спосіб моєї роботи.

Я люблю спрощувати об’єкти. Наприклад такий складний предмет як фотокамера можна зобразити, обравши декілька ключових форм — лінза та корпус. Я також шукаю найбільш спонукальні елементи, які можуть, наприклад, перенести нас в інший час. Ця обкладинка — данина поваги фільмам, які я любила у дитинстві, однак цього разу наша героїня стоїть за камерою, а не перед нею.

Інші обкладинки Маліки Фавр для The New Yorker