30 років Незалежності нашої держави, які були відвойовані потом і кров’ю (таки буквально і навіть в дизайні також), породжують рефлексію над тим, що в дизайні українського стало по-справжньому культовим. Працюючи над «Історією українського дизайну» (Олександра — кураторка курсу в Humanitarium, — ред.), я дедалі частіше ставила питання: що є індикатором культовості? І знаходила лише складні відповіді.

Культовість у дизайні – це поєднання трьох параметрів: історичної доцільності, широкої цитованості та функціональності. Сюди не входить естетична привабливість, не входить високий рівень виконання чи презентації, оцінка експертів – вони бажані, але не вирішальні.

Читайте також: Дизайн розповідає історію незалежної України

Чи є культовим об’єкт, про який не знатиме звичайний українець? Тоді такий дизайн виконує доволі вузьку функцію і не може бути ні впливовим, ні таким, який формує споживацькі уподобання. Дизайнери часто говорять, що рівень дизайну, який бачать звичайні люди, знаходиться на якомусь щаблі, але відносно чого ми формуємо цей стереотип про українського споживача? Адже він користується цілком реальними речами, купує додому товари з полиць реального супермаркету і стикається з об’єктами, які впливають на його життя буквально.

Що ж робить дизайн культовим? Реакція середовища, яке користується ним. Це середовище робить з його використання певний обряд, який закріплюється як емоційна асоціація часу, місця чи змісту.

Найбільше досягнення наших «дизайнерських» 30 років незалежності – наявність культових об’єктів у дизайні, які є харизматичними й самобутніми. Ознака, яка вирізняє їх на тлі інших дизайнів у державах, які проходили той же період розвитку національного концепту дизайну – це наївність, надзвичайна відкритість на сенси та змісти, підкреслення їх без жодної технічної або смислової цензури у галузі. Це дуже яскрава ознака того, що ми володіємо своєю ідентичністю, і що процеси її розвитку відбуваються успішно.

Що таке культовість, та ще й в українському дизайні? Культовість – це існування певного стійкого образу навколо конкретного об’єкта дизайну, який породжує шанування, або цитування в цій або сусідніх галузях дизайну. Це об’єкт, який стає візитівкою десятиліття, візитівкою століття, звичним образом побуту, атрибутом святкового столу, чи якихось інших маленьких звичаїв звичайних людей і звичайних користувачів.

Ми маємо дуже багато зразків якісного дизайну, чи дизайну, який виграє нагороди на кшталт Red Dot, і його кількість буде невпинно зростати – це упевнений тренд української школи дизайну в контексті світового дизайну. Ми чітко починаємо розуміти, який дизайн якісний. Це знання стає доступним більшій кількості дизайнерів і з’являються зразки дизайну, який ми обговорюємо у контексті «як не треба робити». Ми маємо дизайн, який ми копіюємо з західних трендів, чи українських трендів, адже і останні починають чітко вимальовуватись у контексті глибшого занурення у самих себе і в якість роботи команд в українській практиці дизайну. Але є окремо від цього культовий дизайн, який може належати до всіх вищезгаданих категорій і не належати до них.

Це  дуже строкатий, дещо ностальгійний, можливо кумедний, розлогий і стислий, наївний і пихатий водночас перелік культових об’єктів дизайну. Вони стали впізнаваними для більшості звичайних людей в Україні – для тих, які користуються роботою дизайнерів – і, звісно, для дизайнерів, які створювали ці об’єкти, або знаходились у межах їх впливу.

30 культових об’єктів дизайну за 30 років Незалежності

Логотип Приватбанку, 1992

Суперзнайомий завдяки мільйону відділень на території України логотип став чимось на кшталт зеленого листя – вже абсолютно ненав’язливим логотипом, який іноді потрапляє до дизайнерів з проханням «хочу як в Приватбанку». Утім його напис дратує шрифтових дизайнерів, які одразу ж помічають різницю стилю літер. Адже чи то годячи тренду ери інтернету поєднувати капітельні літери із рядковими, чи то намагаючись зробити напис цікавішим дизайнер зробив напис строкатим – ПриВаТБаНК, забуваючи про те, аби вирівняти жирність. Попри це, логотип Привату став культовою історією: те, що дратує дизайнера, може чудово працювати для звичайної аудиторії. В умовах великих брендів і з таким рейтингом упізнаваності не врахована візуальна помилка може призвести до дизайн-боргу і цю помилку доведеться повторювати у ребрендингах, аби не втратити користувачів.

Дизайн звороту конвалют фармацевтики заводу Дарниця, 1994

Фармацевтична компанія «Дарниця» – винятковий приклад існування компанії упродовж майже повного століття, яка гнучко працювала у контексті змін часу. 1994 року вона змінила тип управління, аби в умовах незалежної України мати змогу зростати. В певний час у «Дарниці» навіть була штаб-квартира в Цюриху. Але дизайнерам варто звернути увагу на сталість візуального стилю пакування ліків. Вони стали рідним для бабусь і дідусів, які кожен ранок починають не з кави, а з таблеток корвалолу чи інших ліків. Срібно-зелена стилістика, чіткі вузькі капітелі гротеску врізаються в пам’ять попри ребрендинг Дарниці останніх років. Навіть попри візуальний шум і погану композицію тексту – це пакування впізнається краще, ніж будь-які інші серед українських фармкомпаній.

Дизайн паковання вермішелі швидкого приготування Мівіна, 1995

Це зразок успішного українського дизайну, який з самого початку був втілений іноземцем, але став важливим атрибутом саме української рутини. Творцем бренду слід вважати мільйонера Фам Нят Віонга, який привіз із В’єтнаму до Харкова ідею продавати локшину, яку можна швидко приготувати. Навіть саме слово «Мівіна» означає у перекладі «в’єтнамська вермішель», але на зламі століть Мівіна стала навіть інгредієнтом для святкових салатів. Саме пакування є просто взірцем традиційних для китайського ринку паковань локшини. Для українців через співвідношення «ціна — смак» ця вермішель сподобалась, і назва «Мівіна» стала окремою назвою для групи усіх локшин швидкого приготування. Гурмани з особливо міцною пам’яттю навіть зможуть пригадати солодку локшину із малиною чи бананом, яку слід було заливати молоком.

Всеукраїнський дитячий журнал «Клас!», видавництво «Школярик», 1996

Цей журнал став прикладом сміливого колажу, різноманіття шрифтів та верстки і знайомством з «американським» стилем візуалу для усіх українських старших школярів. Для багатьох дизайнерів цей журнал став першим джерелом натхнення у верстці, а для деяких і першим знайомством зі стереографічними зображеннями, які проявлялись лише при певному розслабленні м’язів ока. Подібних віжуалів не друкувало більше жодне видання. Цей журнал вирізняло і різноманіття власних персонажів – Пундика та Кицю напевне ще згадає «старша генерація». Порівняно невеликий наклад у 25 000 примірників зробив цей журнал символом підліткового віку української Незалежності в такий же спосіб, як комікси зробили це в американському суспільстві, й став культовим.

Учнівські зошити видавництва «Школярик», 1997

Саме зошити «Школярик» були атрибутом тієї самої дівчинки за першою партою, яка ще купувала набір з гелевих ручок із блискітками на початку нульових і обводила ним дату і слова у словнику з англійської.

Високий рівень колажного поєднання, суміш методів друку та вибіркового лакування, блискіток і міцних скоб, якісного паперу робило ці зошити дорожчими, але й вартими своїх коштів. Щоденники з університетами світу, знаменитостями, породами собак з серії «Класний щоденник», зошити із винятковими ботанічними фотографіями, усипаними блискітками, суперзірки й автомобілі – можна було обрати усе на свій смак і не купуючи книг отримувати зразок відмінного друку для свого ламаного почерку.

Поруч зі значно менш прикрашеними зошитами та щоденниками Школярик старався дати додаткові факти та зробити унікальні колажі. Турбота про школяра, якому було б досить і меншого, зробила це видавництво успішним.

Мережа супермаркетів Сільпо, 1998

Поруч із чималою кількістю закордонних торгових мереж, які приходили на ринок рітейлу, важливим є мати українську мережу, якою стали «Сільпо», засновані у 1998 р. І ми не говорили б про важливість «Сільпо» для дизайнерів, якби не згадували їхню ненав’язливу broadcast-рекламу з продуктами, які говорять самі за себе, сертифікати з пластиліновим летерінгом та підхід до дизайну інтер’єру — створювати окремі магазини зі своїм неповторним стилем. Розвиваючи цей усвідомлений підхід до користувача у часі, Сільпо стають прикладом культового дизайну, який вміє не втратити архетипічного ядра турботи, навколо якого він був створений.

Дизайн паковання сірників, Українська сірникова фабрика, 1998

СРСР мало тактику повної централізації виробництва, а тому сірникові фабрики, яких ще до початку XX століття було чимало, на теренах України були закриті — з набуттям незалежності Україна не мала власних сірників і була змушена імпортувати їх з Білорусі. Тоді у 1998 році у смт Березне Рівненської області була відкрита єдина в державі Українська сірникова фабрика. Вона покриває потреби держави лише на третину, хоча виготовляє 630 млн коробок у рік. Фабрика має серію дизайнів, які не змінювалися у часі – це славнозвісні козаки з мультфільмів «Київнаукфільм» та «Укранімафільм», до створення яких долучились у складі інших Володимир Дахно та Мирослав Скорик і інші ілюстрації козаків із сірниками, і звісно візитівкою був завжди усміхнений Козак Мамай. Відтак цей продукт став знайомим атрибутом будь-якої кухні на зламі XX — XXI століть.

Ляонін, колишній «Варяг», – перший авіаносець ВМС КНР (проданий Україною в 1998)

Будівництво корабля почалося в 1985 році на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві (нині збанкрутував). У час набуття Україною незалежності був недобудований (67% технічна готовність крейсера) і був законсервований. Але авіаносцем зацікавилася КНР, і його продали для переобладнання під плавучий готель і центр розваг. Попри невелику лукавість, КНР поки що не відтворила жодного авіаносця, які планувала зробити як копії Ляоніна. Цей об’єкт так само як і АН «Мрія» (його креслення теж були продані задля створення другого такого об’єкта), підтверджує – український промисловий дизайн може бути незугарним, але його технічне відтворення вимагає значно вищої кваліфікації, ніж це здається на перший погляд.

Вафлі «Артек», Кондитерська фабрика «Світоч», 1998

Цей продукт став найпопулярнішим серед всього асортименту фабрики «Світоч», і звісно в цьому йому допомогло дуже помітне пакування. Радянський  неймінг не завадив цьому продуктові продаватись, хоча Nestle після придбання фабрики у 1998 зупинили виробництво саме «Артеку», побоюючись нарікань на «совєцькість», втім отримавши незадоволені зауваження покупців відновили випуск. Червоно-синє пакування, хрусткі фірмові вафлі львівської кондитерської фабрики, які вона робила ще за радянських часів, зробили цей продукт на всі 100% українським – і це без зміни його назви.

«Дніпро», ядерна ракета-носій, перший пуск – 1999

Хоч Україна з набуттям незалежності і відмовилася від використання ядерної зброї, утім продовжила використовувати ядерні технології виключно заради блага людства – для запуску літальних апаратів. Ракета «Дніпро», розробка конструкторського бюро «Південне», стала візитівкою українського ракетобудування через те, що була здатна в комерційних обсягах виводити супутники. Ракета вивела аж 54 космічні апарати на орбіту Землі. Велика їх кількість, простота обслуговування і добре прогнозовані райони імовірного відлітання частин ракети роблять її перспективною для використання й у 2021 році. Не «Січчю», та не «Зенітом» єдиним живе космічна промисловість України!

Дизайн пакування напою заводу «Оболонь» – Живчик, 1999

Бренд був заснований в 1999 році й поруч з традиційними для марки Оболонь смаками коли, цитрусовими напоями бракувало четвертого смаку. Завод обрав яблуко вирішив зробити акцент на тому, що цей напій є здоровішим, і будувати на цьому просування. Таким чином на пакуванні з’явився перший супервідомий персонаж дитинства Незалежності – Живчик, який посміхався в оточенні квітів ехінацеї. Вже у 2000 році напій отримав нагороду «Бренд року» і став лідером продажів. Він закріпився у споживацької авдиторії як популярний напій для дітей.

«Снігова королева», ілюстрації Владислава Єрка, видавництво А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА – культова книга різдвяних передпродажів у світі, 2000

«Це, мабуть, найдивовижніша дитяча книжка, яку я бачив у своєму житті» — так відгукнувся про Єркову «Снігову королеву» письменник Пауло Коельо. Вона стала не просто символом української книги в міжнародному книжковому просторі, але й очима Снігової королеви запала в душу маленьким читачам. Книжка стала лідером подарунків серед українців для похресника, чи на день святого Миколая. Знаменитістю книга завдячує дуже виразній роботі Владислава Єрка, яка потім стала ще більше виразнішою в електронній версії.  Вона теж стала лідером продажів через величезну купу цікавих анімацій, які збагатили ілюстрацію низкою родзинок. Книга була видана у вересні 2000 року і є візитівкою видавництва.

Читайте також: Дизайн розповідає історію незалежної України

Дитяча газета «Казковий Вечір», 2000

Перший номер цієї газети вийшов 2000 року у День незалежності України. Відтоді було видано понад 11 млн екземплярів. Ситуація початку нульових на книжковому ринку була загостреною, адже російських казок було значно більше і періодики для найменших читачів було не так багато. Промоція на телебаченні, анонси дитячих фільмів на найпопулярніших українських каналах і яскраві ілюстрації зробили лого і стиль ілюстрацій «Казкового вечора» дуже впізнаваним, попри увесь візуальний кітч. Головною ідеєю газети було дати можливість батькам і дітям мати по одній казці щовечора, аби вчитися читати разом. Це була перша дитяча газета Незалежності, яка розробляла власну візуальну стилістику.

Не менш важливою була і Велика Дитяча Газета, яку почали випускати з 1997 року. Її візуальний стиль також був дуже харизматичним.

Гра Cossacs від GSC Game World, 2001

Всесвітньо відомий український Сталкер має сотні тисяч прихильників по всьому світі, але ще однією дуже відомою розробкою студії GSC Game World є стратегія Козаки, вперше випущена у 2001 році. Перший білд гри, в якому потрібно в режимі реального часу збільшувати військо, розвивати місто і боротись із супротивниками, успішно перевалив за 2 млн копій і отримав ще три версії, зберігши початкову ідею геймплею.

Сучасний вигляд Майдану Незалежності, 2001

До нового вигляду майдану із Монументом Незалежності та гранітними сходинками долучилися архітектори Анатолій Кущ, Сергій Бабушкін, Іван Косаревський, Олег Стукалов. З набуттям Незалежності постамент Лєніна став непотрібним символом совєтського минулого, на місці якого і постала відома всім українцям дівчина із гілкою калини. На місці знайдених залишків Лядських воріт 1151 року, побудували арку, увінчану фігурою Архангела Михаїла, давнього покровителя Києва. Майдан витримав три революції й пройшовши дуже емоційні події, розбирання бруківки, «йолку» та протест «на граніті» – жодні із протестувальників не зруйнували його вигляду, залишивши загальну концепцію Майдану такою ж, якою його було створено у 2001. Цей вигляд Києва став культовим не тільки для киян, але й для гостей міста і поселився в серці – не тільки в сонячну погоду, але й у світлі палаючих шин.

Реконструкція НСК Олімпійський, 2008

Підготовка до прийняття Євро-2012 у Києві розпочалася з реконструкції головного спортивного комплексу «Олімпійський». В процес залучили німецьке архітектурне бюро GMP von Gerkan, Marg und Partner, які зробили свою роботу на найвищому рівні. Радикальний пуризм стилю споруди, скляне оформлення і не відтворювана раніше структура даху-парасольки із суперміцного та термотривкого скловолокна (очищується від забруднення самостійно з атмосферною вологою) роблять цей дизайн дуже впізнаваним.

Танк «Оплот» Харківського конструкторського бюро машинобудування, 2009

Він дебютував перед більшістю українців на 18 річницю Незалежності. Найміцніший танк в своїй категорії у світі. Сучасний український основний бойовий танк. Після апробації на АТО було оголошено про подальші його модифікації (наприклад «Берсерк»). Цей танк є легшим і більш маневровим танком, що здатен занурюватись підготовленим на глибину до 5 м. Головний конструктор машини — Борисюк Михайло Дем’янович. Цей культовий об’єкт дав змогу знову повірити в те, що ми здатні швидко адаптувати військову промисловість під реальні потреби часу.

Clean my Mac, утиліта для очищення Mac, 2009

Цей продукт MacPaw став обов’язковим атрибутом будь-якого комп’ютера із MacOS. Завдяки зручному дизайну він не тільки отримав RedDot у 2021, але й відірвався на голову від конкурентів. Перший реліз продукту відбувся в 2009, відтоді у 2015 він пережив оновлення і стрімко набирав популярність та працював над поліпшенням інтерфейсу. Став найкращим інструментом для оптимізації сховищ на Mac і зміг розширити екосистему продуктів, пропонуючи нові інструменти для роботи із файлами. Завдяки одразу обраній багатомовності, хмарним технологіям, орієнтованості на глобальний ринок ця утиліта стала необхідною, як склянка для води.

Серія ігор Metro 2033 від 4A Games, 2010

Це гра від української студії 4A Games за романом «Метро 2033» Дмитра Глуховського, російського письменника. Більшість працівників, які втілювали цей проєкт в життя працювали раніше у GSC Game World над розробкою Сталкера. Обсяг проданих копій гри досяг 1,5 млн. Цей проєкт став культовим для українського дизайну (попри те, що в грі йдеться про Росію) – у першу чергу через явну стилістику сталкінгу, яка перекидала невидимий місток між російською та українською авдиторією. Саме симпатія до постапокаліпсису та ескапізм у формі сталкінгу дуже добре сприймався цими державами через спільне пострадянське минуле, робив між ними певну спільність.

Antares – ракета-носій спільної розробки США та України, 2013

По суті, це «український добрий віл» для доставлення вантажів на орбіту Землі та МКС. Antares дає змогу транспортувати до 8 тонн корисного приладдя, включно із космічними кораблями, такими як Cygnus. Це одні із найвищих показників – і тому проєкт є ще однією космічною візитівкою України. Виконаний спільно з Америкою, цей проєкт працює із задачами NASA та продовжує доставляти особливо важкі вантажі на орбіту. 

Обкладинка альбому Земля гурту Океану Ельзи, робота студія Юрка Гуцуляка, 2013

Ця обкладинка стала культовою, оскільки підсилила логічний тренд «back to roots», який напередодні подій Революції гідності почав проростати у творчості багатьох українських музикантів.

«Ми працювали на одній зі студій на території кіностудії Довженка. Ну, раз Довженко, чому б не “Земля”?» казав Святослав Вакарчук про цей альбомі. Візуалізації для концертів та сам альбом – це насіння переважно українського походження. Тут 12 насінин, кожна з них відповідає окремій пісні в альбомі «Земля».

Водночас це був перший реліз альбому, який ознаменував тур усіма містами України без виключення тих, які не мали майданчиків для виступу. Це був перший тур, який зібрав максимум містян у кожному з міст на виступ ОЕ.

Серія Українські кошмари і Дівчинка, що плаче – арт  Євромайдану, 2014

Революція Гідності в незалежній Україні породила ряд візуальних символів, які тепер безперешкодно впізнаються як «євромайданівські». Поруч із ними особливо закріпилися роботи ілюстраторів. Фірмовий український наїв породив серію «Українські кошмари» ілюстраторки Саши Годяєвої, яка повернулась до України після навчання в Італії і з цим досвідом увійшла в час Євромайдану. Її українка з кривавими сльозами стала героїнею більшості жіночих аватарок у соцмережах 2014-го і створила новий світ потороч, якими постали в її уяві беркутівці.

Ця робота була створена після смерті Сергія Нігояна – першого полеглого на Майдані. «Відбувся якийсь перелом. Його було чутно: серцями, вухами, очима, хто чим може чути його чули», – пояснює ілюстраторка.

Читайте також: Дизайн розповідає історію незалежної України

Обкладинка альбому ONUKA – Look, 2014

З появою цього гурту музична сцена України зазнала трансформацій, але для дизайну ця обкладинка стала знаковою: після неї музичні виконавці полюбили мінімалізм і пуризм та почали більше уваги приділяти образу та зйомці, більше працювати із постобробкою відео, аніж вигадувати складні патерни та доповнення до власної фотографії. Починаючи від The Maneken і закінчуючи Jamala та Тіною Кароль – більшість українських виконавців «одяглися» в мінімалізм і сформували новий візуальний ключ української музики.

Перший волонтерський wayfinding – Київське метро, Агенти змін, 2015

Команда Агентів змін, яку очолювали Юрій Грановський та Ігор Скляревський, у липні 2015 почала працювати над тим, аби в київському метро можна було почувати себе впевненіше й отримувати підказки для виходу у потрібний бік саме в ту мить, де це було необхідно. Працюючи «в полі», аналізуючи реальні умови метро та спостерігаючи за пасажирами, команді вдалось створити навігацію, що працює.  До того ж вона обростала цікавими деталями, на кшталт харизматичних іконок київських пам’яток архітектури над назвами станцій у вагонних вказівниках. Це чудовий приклад використання Human Centered Design, який неможливо було б зробити без роботи у реальних умовах. Важливість і поширеність цього проєкту, серйозність підходу, методичність і колегіальність волонтерів зробили цей проєкт культовим, а команда Агентів змін почала долучатись до ще більшої кількості проєктів з містовпорядкування і орієнтування в урбопросторі.

Сайт 20 років Океану Ельзи, 2015

Сайт від української агенції VGNC, яка сьогодні вказує своєю основною адресою Нью-Йорк. Співпраця з Океаном Ельзи принесла агенції понад чотирьох нагород та тисячі тегів. У 2015 ця агенція була першою ластівкою передвісником глобального споживання відеоконтенту, яке прийшло в наступні 5 років (у 2015 вони надсилали лист в редакцію ADME, де описували ринок, що звик лише до відео на рівні якісної весільної зйомки, і що будуть цей простір реформувати).

Сайт отримав понад 30 тис. унікальних переглядів менш ніж за місяць існування. Взяв нагороду Awwwards Site Of The Day, золото ADC UA в категорії Digital & Mobile та срібло Kakadu Awards у категорії Digital. Особливо магнетичними були переходи між інсталяціями та звуки кліків на важливих якорях інсталяції, коли з’являлись відео про той чи інший альбом. У 2015 Awwwards ще не був частою нагородою українського вебу.

Саме це зробило імерсивний театр «20 років Океану Ельзи» культовим проєктом, передбачаючи прорив українців на платформи вебнагород світу.

Єдине, шкода – цей сайт відключений від домену з початку 2021-го і тепер ми маємо лише відеоспогади про це.

Дизайн Театру на Подолі, компанія Drozdov&partners, 2015

Архітектурний задум фасаду Театру на Подолі збурив чимало громадян через свою помітну контрастність стилю і неочевидну логіку збереження ритму поверховості Андріївського узвозу завдяки поділу фасаду на частину з цегли та частину з цинк-титану. Не всі змогли побачити, де Театр зміг злитись із навколишнім середовищем і чітким бароковим спрямуванням стилю будівель, але те, що зміна середовища Подолу підняла питання про зашкарублість будь-яких реновацій цього району – було беззаперечним фактом. Попри хвилі хайпу й суперечок дизайн виявився дуже харизматичним і це було оцінено архітектурними нагородами – проєкт був номінований на міжнародну премію Фонду Міс ван дер Рое, отримав гран-прі всеукраїнського конкурсу Ukrainian Urban Awards та мав ще чимало номінацій. Культовим цей дизайн архітектора Олега Дроздова став через свідчення самим собою, що навіть коли будівля не торує знайомими стежками подібності стилю вулиці, це не заважає їй формувати новий образ міста і привернути увагу до решти будівель.

Розробка військової форми для ЗСУ (Костянтин Лісник) та нові шеврони для української армії, 2015, 2017, 2020

Костянтин Лісник – один із колишніх очільників Prof1 Group — вітчизняної компанії, яка розробляє та продає військове спорядження — очолив групу волонтерів, що займалась розробкою форми нового зразка. Форма мала бути більш адаптованою для потреб сучасної армії та бути зроблена з якісних тканин. Завдяки їхній роботі в формі оселились не тільки панами, але й шапки-мазепинки, з’явився власний захисний малюнок типу «варан», а усі тканини мають опцію вогне- або маслобензостійкості. Для виробництва обмундирування залучили українських підрядників і сформували новий образ українського військового, який в контексті подій Сходу, став новою українською реальністю. З цією ж метою ЗСУ отримало нові шеврони, а вишиті символи на них стали характеристиками нової армії.

Центр Митрополита Андрея Шептицького, 2017

Центр Шептицького як частину Кампусу Українського католицького університету відкрили у вересні 2017-го. Його проєктуванням займалась німецька компанія Behnisch Architekten та українська AVR Development. Вже у 2018 проєкт був номінований на міжнародну премію Фонду Міс ван дер Рое. Провідними архітекторами були Штефан Беніш та Майкл Іннераріті — і спільними зусиллями українців та німців в Львові постала нова перлина українських вишів. Це один із перших досвідів незалежної України у формуванні сучасних освітніх просторів, які відповідають вимогам інклюзивності без рудиментарних совєцьких кілометрових бібліотек і нежиттєздатних мертвих коридорів.

Названий на честь великого українського мецената, центр став епіцентром культурного життя України та місцем проведення резиденцій, виставок і фестивалів. Міжнародна співпраця в межах української ідеї й європейських вимог до інклюзивності створила нову культову споруду українського дизайну.

​​Вічний блокнот Nuka, 2019

Ця розробка українських школярів одразу ж після запуску у 2019 принесла команді RedDot саме за дизайн – адже блокнот, який можна використовувати не один раз – це чудова ідея. Задля просування команда блокнота навіть запускала його у стратосферу. Блокнот одразу отримав підтримку користувачів, був оцінений в 1 млн доларів, отримав інвесторів та збирає фундрайзерів на Kickstarter. Попри певну мовчазність проєкту опісля бурхливого запуску, його креатори продовжують працювати над продуктом. Попри кризові комунікації, які стались опісля публікації критичного відгуку про команду стартапу на російському порталі VC.RU, креатори відповіли на усі запитання і продемонстрували демонстраційний продукт у практично повній готовності.

«Циклон-4М», ракета-носій, 2022

Цю добірку на честь незалежності нашої любої країни обов’язково слід завершити тим культовим дизайном Південмашу, який ще не вийшов, але вже стає помітною сторінкою в історії України. Запуск ракети-носія мав відбутися у 2020. Але для цього у Канаді будується новий космодром, і коронавірус вплинув на темпи будівництва, тому плани зсунулися на два роки вперед.

Ракета зможе прокладати орбіту через полюси, стане більш екологічною, оскільки використовуватиме менше ядерного палива і матиме меншу вагу, а значить менша маса згоратиме в атмосфері, і найголовніше – ми не потребуватимемо оренди космодрому Байконур, оскільки через близькість морів транспортування до Канади і майбутнього космодрому буде значно дешевшим.

І хоч це майбутнє ще не настало, але у держави із такою спадщиною дизайну та неймовірно стійкою ідентичністю воно обов’язково має настати. Адже кожен дизайнер працює задля того, щоб його дизайни жили та були потрібними, особливо для держави, яка переживає бурхливий поступ і у дизайн-середовищі також.

Telegraf.Design живе за підтримки спільноти. Підтримуйте Telegraf.Design на Patreon.