Читайте також: Зроблено в Україні: Telegram-канали про дизайн
Графічні дизайнери Віктор Гупало та Мар’ян Івасик збирають і публікують українські логотипи 20-го століття. Вони заснували проєкт Ukrainian Graphic Marks of 20th Century 3 роки тому, аби дізнатись, що відбувалося з історією та розвитком графічних знаків в Україні.
«Виявилось, що на початку 90-х всі архіви товарних знаків знищили торгово-промислові палати. Збереглись тільки персональні, сімейні архіви та тематичні каталоги. Як результат тривалої дослідницької роботи нам вдалось віднайти понад 150 дизайнерів-графіків та 2500 графічних знаків», — розповідають автори сторінки. Вони також мають у планах видати книгу і підготувати виставку.
Сторінку заснувало і курує ком’юніті професійних дизайнерів Румунії Local Design Circle. Вони відбирають вдалі зразки editorial-дизайну: від розворотів модних журналів та виставкових каталогів до обкладинок монументальних книг.
«Наша ціль — просувати хороший editorial-дизайн і візуально надихати», — пишуть засновники.
Цифровий архів з понад тисячею постерів різних років 20-го століття. Тут можна порозглядати плакати, наприклад, для музичного фестивалю в Люцерні 1957 року, 11-их Олімпійських ігор, Берлінського джаз-фесту 1984-го, рекламної кампанії Nikon чи фільму Хічкока «Запаморочення».
Дизайнер із Сінгапуру Престон Тхам відбирає найцікавіші на його думку роботи у сфері графічного дизайну з усього світу. Наприклад, до його підбірки потрапила айдентика нової агенції &Walsh, про яку засновниця Джессіка Волш повідомила кілька днів тому.
На сторінці зібрали понад 10 тисяч найрізноманітніших варіантів логотипів і більше мільйона підписників. Тут можна погортати красиві картинки, закликаючи власну музу, і натрапити на роботу, якою надихалися дизайнери айдентики для Інституту книги, наприклад (або навпаки?).
Всього лиш 8 постів і менше п’ятисот фоловерів — але сторінка вже подає надії. Дизайнер Олесь Гергун оцифровує небанальні летеринги з київських вулиць і ділиться ними з підписниками. Залишається сподіватись, що кількість дописів буде збільшуватись.
Свою інстаграм-сторінку про літери і вивіски в місті має й Одеса. Автор Сергій Ровінський вже поділився майже 70-ма оцифрованими знахідками. Під кожним постом з вивіскою він вказує адресу, тож за бажання їх можна відшукати.
«Колись давно, до епохи раннього космолота, Одесу наповнювали різні цікаві вивіски. Деякі все ще наповнюють, але розташовані досить високо, — пише автор. — Щоб не забулися часи, коли у людей було трохи більше смаку і трохи менше акрилу й діодиків, і був придуманий цей милий інстаграмчик».
Канадський креативний директор Блер Томсон колекціонує зразки тамтешнього графічного дизайну 1960 — 1985 років. Проєкт має на меті переосмислити дизайнерську спадщину Канади.
«Легко впізнати дизайн Швейцарії, Італії чи Нідерландів, і я хотів би, щоб Канада зайняла місце поруч з ними. Це не означає, що канадський дизайн кращий, але він чітко оформлений. Дизайн, безумовно, допоміг цій нації знайти свій голос та відчуття власної ідентичності. Я сподіваюся, що через краще розуміння першого золотого віку Канади в графічному дизайні, ми можемо здійснити прорив у наступному».
Щось дуже схоже ми часто чуємо і говоримо в контексті української культури. Можливо, це також притягує погляд до колекції канадця.
Томсон також захоплюється колекціонуванням марок і виклав біля п’ятисот власноруч зібраних зразків на ще одній інстаграм-сторінці. Дизайнер відзначає марки як вид графічного мистецтва.
«Мене завжди найбільше захоплювали графічні і, як потім виявилось, «модерністські» марки. Чітка геометрія, виражений колір, простота, красива композиція і типографіка, — розповідає Томсон. — Мої марки не завжди про найкращу технологію друку, а про графічні ідеї, що передає добре помітний, але крихітний носій. Вважаю, що просте, більш креативне виконання значно ефективніше, краще запам’ятовується та більше вражає, ніж дуже деталізоване. Такі роботи здаються позачасовими».
Це інстаграм-сторінка проєкту київського фотографа Євгена Нікіфорова. Він протягом трьох років подорожував Україною в пошуках мозаїк періоду радянського модернізму. Близько двохсот вибраних фото монументальних панно увійшли до книги “Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics”, яку видали «Основи». Світлини із фрагментами мозаїк Нікіфоров публікує також в інстаграмі. Під кожним дописом він вказує автора (якщо це вдалося з’ясувати) і місце розташування роботи.
«Це один зі способів заглибитися в історію мистецтва, населеного пункту, його візуального коду, — розповідає автор. — У Приазов’ї можна знайти мозаїки з греками, в Ужгороді — з русинами, на півдні Одещини можна розгледіти гагаузів. Також це мистецькі твори під відкритим небом, таким чином всю країну можна вважати музеєм просто неба, де представлені роботи найяскравіших митців 1960-70 років».
Раніше Telegraf.Design радив 12 українських Telegram-каналів для дизайнерів.
Як ставити цілі та досягати їх
Шпаргалка: перевірте, чи не використовуєте ви російські шрифти у своїй роботі
Киньте 10 гривень: як закривати збори з невеликою аудиторією в соцмережах
Ілюстрації персонального досвіду для шоу «ебаут»
Культурне життя в часи війни
Це школярі, які візуалізують урбаністичні ідеї