// //
интервью

Дизайн-освіта в Україні: як справи й що робити

26 Май, 2017
avatar
Ірина Костишина
дизайнер у BART and FINK, художниця й дослідниця
Мы любим тексты без ошибок. Если вы все же их обнаружили, выделите фрагмент и нажмите Ctrl+Enter.

Напередодні конференції з дизайну Shuba Design Conference у Дніпрі Ірина Костишина поставила декілька важливих запитань професіоналам, які працюють у сфері дизайну, тим чи іншим чином долучаються до його розвитку та освітнього процесу.

  1. Як би ви охарактеризували стан дизайнерської освіти в Україні? Чого не вистачає ?
  2. Що є пріоритетним в освіті для дизайнера? Що варто розвивати впершу чергу?
  3. Яку роль зараз відіграють неформальні освітні майданчики? Чи є вони повноцінною альтернативою довготривалій освіті? Як ви долучаєтеся до освітнього процесу в дизайні?
  4. Чи можуть професійні заходи відігравати освітню функцію? Про що вам би було найцікавіше дізнатися?

Ольга Протасова (Київ), ілюстраторка, дизайнерка, активістка спільноти Behance Ukraine

Я вчилась в Поліграфі при КПІ, закінчила 10 років тому. На той час дуже не вистачало зв’язку освіти з реальністю: не було наводок, де шукати інформацію про сучасний дизайн, з ким радитися. Не вистачало інформації стосовно авторського права і ліцензування, просування, маркетингу, продажів. Я вбачаю різницю між освітою в Україні і за кордоном в тому, що там людина виходить з базовим розумінням how to run creative business, в той час як в Україні ми, в кращому випадку, знаємо, як малювати.

Варто прислухатись до себе і зрозуміти, що ти любиш насправді і в чому можеш зробити прорив. Якщо знайти свій шлях (а знайти його може кожен), то треба вивчати все, пов’язане з темою. Варто розуміти, що тільки щасливий дизайнер, який робить те, що по-справжньому любить, і отримує фідбек ззовні, може бути корисним для своєї індустрії. Інколи цей процес становлення займає роки, але я вірю в можливість реалізації кожного.

Дуже важливо розібратись у авторському праві і ліцензуванні, продажах, просуванні й, звичайно, у творчій спільноті: з’ясувати, чим вона живе і чим ми можемо бути їй корисними.

На даний момент в Україні неформальні освітні майданчики відіграють гігантську роль —  що б ми без них робили! Але, на жаль, вони не є повноцінною альтернативою. Було б ідеально створити такий симбіоз: база традиційних вузів, 5 років актуальної теорії та практики, доступна вартість, академічне малювання в комплекті з digital-інструментами і паралельно серйозна бізнес-підготовка.

Я в свою чергу в міру можливостей долучаюсь до дизайнерської освіти, проводячи профільні воркшопи і читаючи  лекції.

Стосовно того, чи можуть конференції та профільні заходи відігравати освітню функцію — звичайно можуть, відіграють, вони необхідні. Моя мрія — конференція з комерційної ілюстрації, всіх її аспектів.

Нонна Старущенко, Гліб Капоріков (Київ), засновники та керівники студії брендингу та дизайну видань LLIWELL studio of creation, куратори курсу “Графічний дизайн. Основи.” школи Projector

Гліб:

Якщо оцінювати академічну дизайнерську освіту, то їй дуже не вистачає прив’язки до реальності, до сьогодення. Здебільшого, програма сильно застаріла, в той час коли дизайнер має вміти створювати дизайн, що буде актуальним через багато років. Говорячи про недержавну освіту, то вона в сфері дизайну інтенсивно розвивається. За великим рахунком, всі необхідні знання дизайнер може отримати: інструментарій, маркетинг, дизайн-принципи, бізнесс-процеси, копірайтинг, мистецтво, матеріалознавство тощо. Можливо не в одному місці, але переконаний — й така можливість не забариться! Чого не вистачає, так це дизайну багатосторінкових видань, одягу та промислового дизайн. Хоча впевнений, що і це не надовго.

Нонна:

Зараз ми можемо спостерігати маленький переворот в дизайн-освіті в Україні. Є два різних табори, один — це традиційна освіта у вишах, інший — незалежні школи. Про проблеми освіти в державних установах вже багато сказано і я не буду оригінальною — це невідповідність сучасному світу та його потребам. Не встигаючи за технологіями вже сьогоднішнього дня, у вишах все ще вчать за програмою віком наших батьків. Потребу в актуальній інформації, технологіях й навіть візуальній культурі взяли на себе приватні школи. І якщо ще кілька років тому це були головним чином короткочасні курси, зараз вони мають тенденцію масштабуватись до довготривалих. Було б добре, якщо б курси були і на рік: і на короткий термін — це дало б змогу розширити навички та ще більше підвищити рівень освіти.

Гліб:

Хороший дизайнер — дуже різнобічна особистість. Ми постійно працюємо з різними сферами бізнесу й нам доводиться розбиратися у всьому: починаючи від випічки круасанів і до технології виготовлення бетону… А вміння розбиратися у бізнес-процесах клієнта та хоча б базово орієнтуватися в маркетингу дозволило б не бути руками клієнта для збільшення логотипу. Навчитись малювати красиві картинки — це десята частина вмінь дизайнера, для цього треба розвивати власний смак і техніку. Але важливо розуміти: щоб збагнути, що малювати, необхідно аналізувати. Тому, окрім суто візуалізаторських здібностей, необхідно знатись на аналітиці, маркетингу, бізнесі.

Нонна:

Треба спочатку зрозуміти, яку функцію дизайнер виконує в суспільстві, та як він може допомогти вирішенні проблем з життя людей. З цього починається дизайн-мислення. Накопичення візуального досвіду, та гнучкість мозку — це друга необхідна річ. Все інше залежить від практики, досвіду та особистих висновків.

Гліб:

Альтернативні освітні заходи, школи, лекторії, наразі носять провідний характер в сфері дизайну. Вони створюють настільки сильну конкуренцію факультетам традиційних вишів, що останні ризикують зникнути через власну незатребуваність, якщо принципово не змінять підхід до надання освіти. Адже підхід там фактично радянський. Він виховує ремісників, які не можуть вести ані власну справу, ані клієнтський проект, бо просто не знають як — їм про це ніхто не розповідає. Однак варто пам’ятати, що стати гарним профі за 3-4 місяця неможливо. За цей час можна отримати базовий набір знань, який необхідно розвивати. Ще стільки ж знадобиться для вдосконалення технічних навичок.

Гліб та Нонна:

Ми викладаємо базовий курс графічного дизайну у Projector. Як правило, до нас приходять люди без розуміння основних принципів і навіть без знання інструментів. Через три місяці вони виходять із маленьким портфоліо та проектом для реального клієнта. Багато хто продовжує освіту, влаштовуються дизайнерами на роботу, починають займатися фрілансом, головне — не зупиняються у власному розвитку. Маючи розуміння, як все працює, знаєш, у яку сторону розвиватися.
Гліб:

Думаю, що конференції та лекції можуть відігравати освітню функцію, але скоріше ознайомчу. Щоб реально чомусь навчитись, треба повністю зануритись у тему на практиці. Короткотривалі заходи корисні, щоб визначити свій рівень компетенції у конкретному питанні, поповнити теоретичну базу і задати подальший вектор власного розвитку. Ми як практики віримо виключно у практичний метод освіти.

Нонна:

Такі конференції дають важливий імпульс для вивчення теми, технології чи нового підходу. Вони або надихають, або дають зрозуміти, що багато чому ще треба навчитися.

Мені особисто цікаві нові способи донесення ідей: від программінгу до новітніх засобів друку. На жаль, останні в Україні не мають широкого спектру можливостей, як наприклад в Європі.

 

Дар’я Тітаренко (Харків), графічна дизайнерка, 4 блок, організаторка виставок і конференцій з дизайну, стипендіатка програми Гауде Полонія

Вітчизняна дизайн-освіта спирається на традиції, досвід першопрохідців. Це можна і потрібно використовувати як фундамент сучасної української школи. Далеко не вся західноєвропейська дизайн-освіта може похвалитися таким «мистецьким корінням». Але в нашому фундаменті бракує солідної цегли, якою постійно оперують європейці — design thinking.

Пріоритетним для дизайнера є вміння комунікувати: з такими ж дизайнерами, представниками різних, не обов’язково творчих, дисциплін, вчителями, клієнтами, дітьми, поліцією тощо.

Конференції, лекції, воркшопи та майстеркласи — це нетворкінг і обмін досвідом, інспірація та супер-можливість здобути нові навички. До речі, не важливо, чи це заходи для дизайнерів, письменників чи фізиків — колаборація зі  спеціалістами з різних галузей надихає на нові проекти.
Альтернативні або неформальні освітні майданчики працюють в комплексі з професійною освітою. Участь в конференціях повинна бути обов’язковою частиною учбового плану будь-якого навчального закладу.

Катерина Козлова (Дніпро), Nottdesign, викладач у ПДАБА

Ситуація із дизайнерською освітою в Україні в цілому доволі прикра: старі методи вже недоречні для ринку, а нові ще не проникли в програму вищих учбових закладів. Питання, чи варто людині, яка хоче стати дизайнером, іти до державного вишу, непросте, і я не можу дати однозначну відповідь. На мою думку, радше так, оскільки наша вища освіта обирається у 17-18 років; у цей час людина може ще не знати точно, чого хоче, і, можливо, побути в середовищі студентів дизайнерського факультету для неї зовсім непогано. Це може дати поштовх рухатися в потрібному напрямку і в 22 роки стати непоганим спеціалістом.

Утім, звичайно, без самоосвіти стати дизайнером неможливо, адже у вишах зараз практично не викладають сучасні методи створення дизайну. Особливо, якщо ідея стати дизайнером приходить до людини пізніше, самоосвіта для неї буде кращим рішенням.
Зараз, головним чином: вона можлива завдяки альтернативним освітнім майданчикам. Найбільші з них — приватні дизайн-школи, організовані молодими та успішними дизайнерами і арт-директорами. По суті, це той самий виш, однак програма його дуже наближена до ринкових умов.. Однак тут існує проблема комерціалізації програми: навряд чи в таких закладах будуть викладати глибокі філософські курси, які є для дизайнера не менш необхідними.

Також дизайнеру можуть допомогти інтернет- і офлайн-майданчики, на яких викладаються основні робочі інструменти — комп’ютерні програми. Це необхідно, адже працедавця у першу чергу цікавить, якими програмами ви володієте. Ідеально усе це доповнюють конференції, тематичні семінари, курси вихідного дня і т д. Можна брати натхнення у фізиці, соціології, маркетингу. Професійні івенти надихають, підштовхують до вивчення нового, дають можливість познайомитися з колегами.

На мою думку, в Україні дуже не вистачає конференцій про зв’язок дизайну з іншими дисциплінами: соціологією, антропологією, екологією, навіть юриспруденцією, адже в прогресивних країнах це норма при підготовці спеціалістів.
В Україні давно назрівають думки про створення приватного архітектурного навчального закладу. Знаю, що такі плани озвучувалися у Києві, Харкові й Дніпрі. Я сама викладаю архітектурне проектування в Дніпрі у ПДАБА, і мені це не раз спадало на думку. Якось ми з колегами навіть намагалися розпочати щось подібне, але поки нічого не вдалося. Хоча був успішний досвід створення літнього курсу з параметричного дизайну. На жаль, дуже важко одній-двом людям потягнути таке без підтримки і фінансування.
У своєму викладанні я ставлю наголос на сучасних практиках, з початку другого курсу вимагаю виконання проектів на комп’ютерах і в сучасній стилістиці. Поки що виходить, хоча студенти думають, що на вивчення програм у них попереду ще купа часу. Можливо, в майбутньому вони ще за це подякують — я вже чекаю.

Щоб підбити підсумок, озвучу останню, але дуже важливу думку. Для дизайнера в першу чергу необхідна практика. Від початку навчання варто долучатися до практичних проектів, брати дрібні замовлення, щоб тренуватися, проходити стажування в різних місцях і так починати розуміти, що подобається, а що ні. А ще слід багато чим цікавитися і дивитися, адже дизайн є всюди і у всьому: у філіжанці кави, в маршрутці чи лікарняній палаті.

 

 

avatar
Ірина Костишина
дизайнер у BART and FINK, художниця й дослідниця
Колонка

У нас есть еще кое-что для вас

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: