Статті
Анджоло Джузеппе Фронзоні: «Моя мова — чорно-біла». Історія життя італійського дизайнера
20 червень, 2018
avatar
Максим Хоменко
Дизайнер
Мы любим тексты без ошибок. Если вы все же их обнаружили, выделите фрагмент и нажмите Ctrl+Enter.

Гучні імена класиків модернізму відомі навіть людям, які професійно з мистецтвом не пов’язані. В свою чергу, далеко не всі впливові дизайнери отримали заслужену частку уваги. Анджоло Джузеппе Фронзоні, італійський графічний та промисловий дизайнер, архітектор та викладач, був одним із перших ініціаторів руху мінімалізму. Серед його друзів — Массімо Віґнеллі, Ензро Марі, Франко Ґріґнані та Бруно Мунарі.

Фронзоні у своїй студії. Маестро носив тільки чорний одяг.

У післявоєнні часи Північна Італія стала економічним локомотивом нової демократичної держави. Це було місце зближення різноманітних галузей, економік, людей. Переїхавши до Мілану, Фронзоні почав з проектування музейних інсталяцій, меблів та одягу, після чого започаткував декілька журналів, пов’язаних з мистецтвом і архітектурою, де став головним редактором (журнали Punta та Casabella). Незважаючи на те, що Фронзоні — практик, більшу частину життя він присвятив викладацькій роботі, а в 1982 році вирішив відкрити власну школу-майстерню.

Будучи запрошеним викладати у різних школах, починаючи з 1967 року, я усвідомив той факт, що справжня робота дизайнера — не певна техніка, а виховання. Мета дизайнера — не побудувати місто, але показати як місто може бути побудоване.

Кожен урок починався з провокації. Фронзоні міг принести газету з заголовком «Папа освятив нову модель Феррарі на фабриці у Маранелло». Ціль — дискусія, порівняння, пошук відповідей через критичний аналіз. Це не звичайна дизайн-школа. В аудиторії студенти з усього світу, у кожного за плечима свій унікальний досвід. Він зачаровував своїх учнів: завжди іронічний, витончений, з непідробною скромністю, він був одним з тих небагатьох випадків, коли визнаний маестро не прикрашав минуле. Його метод викладання припускав постійне вивчення у процесі роботи, кожна дія мала подвійне призначення: випадкове і недвозначне, функціональне і абстрактне, та, що випливає з необхідності або зі свободи вибору.

Ми маємо сфокусуватися на суттєвому, відмовившись від даремного оздоблення надмірних ефектів, розробити концепцію, яка базується на математичному підході, на засадничих ідеях й елементарних структурах. Ми твердо зобов’язані уникати марнотратства і надмірності.

Зліва: плакат для “Richerche Estetiche Concrete”. 1981 рік. Справа: плакат для персональної виставки. 2001 рік. Метод друку: літографія.

«Моя мова — чорно-біла». Фронзоні був переконаним прибічником ахроматичної палітри як в роботі, так і в побуті. Наприклад, він завжди носив тільки чорний одяг. Зазвичай його скромний інструментарій містив: олівець, словник, лінійку і косинець. При всій аскетичності навіть сьогодні вражає цілісність його робіт, вміння працювати з простором як з невід’ємною частиною композиції, увага до найдрібніших деталей, фактури. “Less is more”. І хоча його стиль, віддзеркалюючи тогочасні тенденції, все ж таки потрапив під вплив швейцарської школи, він, порушуючи правила, якщо такі існували, випереджав свій час на багато років вперед, передвіщаючи прихід постмодернізму.

Мінімалістичні роботи Фронзоні, виконані у 60-70-х роках.

Фронзоні мріяв про те, що одного дня дизайн вийде за межі ремесла і стане частиною життя кожного. “Потрібно перестати задовольняти потреби клієнта, ми маємо позбутися цих потреб”. У його баченні треба дати людям можливість вивчати дизайн, починаючи зі школи, а вміння проектувати має стати «поширеним, як вміння писати». Таким чином, кожен міг би, при бажанні, розкрити у собі творчий потенціал. Він полюбляв цитувати слова історика мистецтва Карло Арґана: «Той, хто відмовляється проектувати, погоджується бути спроектованим».

Плакат для виставки графіки НДР, 1980 рік. Метод друку: офсет.

Ввечері 8 лютого 2002 року його серце зупинилося, він помер у себе вдома в Мілані, навпроти садів Леонардо да Вінчі. На відміну від своїх колег, для котрих текст був визначальною частиною роботи, він залишив після себе всього декілька статей, але учні завжди тепло пам’ятатимуть його. Понад 60 студентів прийшли на похорон для того, щоб відправити в останню подорож «людину, яка завжди шукала красу».

Англійський архітектор Джон Повсон каже: «До того як я вперше зустрівся з Фронзоні, я ніколи не міг уявити, що може існувати західна версія Шіро Курамати». Для Повсона — Фронзоні, як і Курамата, — орієнтир: у якості мови спілкування обоє вибрали тишу та захоплення.

Нещодавно його студентка Естер Манітто випустила книгу, присвячену улюбленому вчителю:

«Відтоді минуло багато часу, але я вірю, що школа-майстерня Фронзоні — це прямий доказ існування місця, де навчання не означає страждання, воно стає природнім наслідком того клімату, який неможливо виразити словами».

Фронзоні був послідовним новатором у своїх пошуках нових друкованих форм. Обкладинка журналу “Domus”. 1993 рік. Метод друку: офсетна літографія.

Маестро залишив після себе величезну спадщину у різних галузях: мистецтві, архітектурі, графічному та промисловому дизайні. Італійська фабрика Cappelini й досі випускає меблі, розроблені Фронзоні у 60-х. Його концептуальні роботи є частиною постійних експозицій у Музеї Сучасного Мистецтва (Нью-Йорк), Національній бібліотеці Франції та багатьох інших.

“Fronzoni ’64 Armchair”, який досі випускає фабрика Cappelini у Італії.

avatar
Максим Хоменко
Дизайнер
Колонка

У нас є ще дещо для вас

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: